бенефіс
БЕНЕФІ́С, у, ч. Вистава в дореволюційному театрі на користь одного з її учасників.
Щепкін, родовий українець, хотів дати її [п’єсу І. П. Котляревського "Наталка Полтавка"] на свій бенефіс (Фр., XVI, 1955, 224);
// У радянському театрі — урочиста вистава, що є творчим звітом актора з нагоди його ювілею.
Словник української мови (СУМ-11)