берло
БЕ́РЛО, а, с., іст. Палиця, оздоблена коштовним камінням і різьбою; символ, знак влади.
Чи заздрісне тобі на сю корону, сю багряницю, сеє берло? (Л. Укр., І, 1951, 429);
Війт низько вклонився старості і воєводі і поклав перед ними берло, ознаку своєї гідності (Тулуб, Людолови, II, 1957, 364).
Словник української мови (СУМ-11)