билина
БИЛИ́НА¹, и, ж. Стебло трав’янистої рослини.
Пустиня циганом чорніла: Де город був або село — І головня уже не тліла, І попіл вітром рознесло. Билини навіть не осталось (Шевч., II, 1953, 60);
На високу билину видряпався вусатий коник з жовтим черевцем (Донч., III, 1956, 388);
*У порівн. Кругом мене все чужі люди, чужий рід, чуже село. Я одна, як билина в полі (Н.-Лев., II, 1956, 327).
БИЛИ́НА², и, ж. Російська народна епічна пісня про богатирів та їх подвиги.
Гіперболічні образи дуже поширені в усній народній творчості, зокрема в російських билинах (Деякі пит. поет. майстерн., 1956, 80);
В Олексі Поповичі українських дум ми пізнаємо риси Альоші Поповича російських билин (Рильський, III, 1956, 15).
Словник української мови (СУМ-11)