бляха
БЛЯ́ХА, и, ж.
1. тільки одн. Листове залізо, звичайно покрите оловом.
А топірці наробили Із самої бляхи (Укр.. думи.., 1955, 251);
*У порівн. Крізь зелені віти просвічувало сіре, мов цинкова бляха, передсвітанкове небо (Панч, І, 1956, 117);
// Дахове залізо.
А що з того, що в мене хата вкрита бляхою? (Н.-Лев., IV, 1956, 155).
2. Пряжка, значок і т. ін., зроблені з такого заліза або з іншого металу.
На грудях з бляхою ладунка (Котл., І, 1952, 80);
Мав [юнга] матроського бушлата, безкозирку і мідну бляху з якорем на широкому поясі (Кучер, Чорноморці, 1956, 109);
// Металева пластинка для прикраси.
— Виводь мені коня мого… Надінь збрую із цвяхами, Із цвяхами, із бляхами (Щог., Поезії, 1958, 57);
Корж у новій білій свитині, підперезаній поясом з дрібних срібних блях, сидів поруч із сватом (Тулуб, Людолови, II, 1957, 265).
3. діал. Деко, лист.
Вкладають [печеню] на бляху.. і печуть (Сл. Гр.);
— Чую дрібне цокання підошов [дерев’яних] у камінь.. Наче хтось сипле на бляху волоські горіхи (Коцюб., II, 1955, 406).
Словник української мови (СУМ-11)