блідний
БЛІДНИ́Й, а, е, розм., рідко. Те саме, що бліди́й 1, 2.
Блідна [Оксана], труситься, мов лихоманка її б’є (Кв.-Осн., II, 1956, 286);
І блідний місяць на ту пору Із хмари де-де виглядав (Шевч., І, 1951, 3);
Над лісом небо здавалося бліднішим (Вільде, Сестри.., 1958, 24).
Словник української мови (СУМ-11)