бородатий
БОРОДА́ТИЙ, а, е. Який має бороду.
У темно-рожевій мглі, при зорях сребристих, бачив Остап тільки обличчя бородате [турка] (Вовчок, І, 1955, 334);
За столом говорив бородатий селянин (Ле, Опов. та нариси, 1950, 127);
Цап рогатий, бородатий Зразу лобом з ніг збива (С. Ол., Вибр., 1959, 159);
// у знач. ім. борода́тий, того, ч. Людина з бородою; бородач.
Василько знову закрив очі й знесилено похилився бородатому на руки (Панч, Гарні хлопці, 1959, 108).
Словник української мови (СУМ-11)