боязно
БО́ЯЗНО, рідко. Присл. до боязни́й.
Мороз лютує, аж скрипить.., 1 сторож боязно кричить, Щоб злого пана не збудить (Тарас Шевченко, II, 1953, 98);
В мене знов мороз на душу вдарив, І я боязно зирнув довкола (Іван Франко, XIII, 1954, 338);
Дуже вона хвилювалась, боязно поглядала в зал (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 30);
// у знач. присудк. сл. Страшно.
Так мені чогось сумно й боязно, аж моє серце мре (Марко Вовчок, I, 1955, 10);
А вдаватися до рідних Тосі, як радить вона в листі, — незручно та й боязно (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 353).
Словник української мови (СУМ-11)