брунька
БРУ́НЬКА, и, ж. Ще не розвинений пагін рослини, зачаток квітки або стебла з листям.
Гай ожива.. На гілках уже скрізь поналивало бруньки (Фр., XIII, 1954, 306);
[Пастух:] Поглянь, як сонце світить над безлистим гаєм, от-от неначе вискочать бруньки (Л. Укр., II, 1951, 200);
Бруньки на каштанах стікали липучим соком, тополя обвішалася сережками (Смолич, Мир.., 1958, 6);
*У порівн. Зо дня в день бубнявіла Вітрова Балка, як брунька (Головко, II, 1957, 257).
Словник української мови (СУМ-11)