бублик
БУ́БЛИК, а, ч.
1. Круглий крендель із заварного тіста, що має форму кільця.
Пили горілку до ізволу І їли бублики (Котл., І, 1952, 174);
Продавала бублики козакам, Вторговала, серденько, п’ятака (Шевч., II, 1953, 144);
На мить в уяві постають гарячі, посипані маком, рум’яні бублики (Донч., III, 1956, 10);
*Образно. Уночі приснились йому [Семенові] ті карлючки, хрестики, бублики, що прозиваються літери (Коцюб., І, 1955, 100);
Та тут ось ізсередини на лантусі помітка якась накарлякана. Бублик якийсь, начебто як "о" (Гончар, II, 1959, 153);
*У порівн. Біля вогню було тепло, і ми навіть могли по черзі спати, згорнувшись бубликом на постелі (Збан., Ліс. красуня, 1955, 15).
◊ [Держа́ти] хвіст (хвоста́) бу́бликом — бути бадьорим, життєрадісним.
Головне, Романе, держи хвоста бубликом! (Стельмах, Хліб.., 1959, 124);
Всі ходять, голови задравши і хвіст бубликом (Коп., Вибр., 1953, 131);
Ді́рка з бу́блика див. ді́рка;
Діста́неться на бу́блики див. дістава́тися.
2. розм. Рульове колесо автомашини.
— Нема чого мені плакати, — розсудливо й серйозно веде мову шофер.., — тут аби встигав бублика крутити (Ю. Янов., II, 1954, 184);
Мчить полуторка згори над самою кручею — хто це ранньої пори бублика накручує? (Голов., Поезії, 1955, 157).
Словник української мови (СУМ-11)