бублик
БУ́БЛИК, а, ч.
1. Круглий крендель із заварного тіста, що має форму кільця.
Пили горілку до ізволу І їли бублики (І. Котляревський);
Продавала бублики козакам, Вторговала [вторгувала], серденько, п'ятака (Т. Шевченко);
На мить в уяві постають гарячі, посипані маком, рум'яні бублики (О. Донченко);
* Образно. Уночі приснились йому [Семенові] ті карлючки, хрестики, бублики, що прозиваються літери (М. Коцюбинський);
Та тут ось ізсередини на лантусі помітка якась накарлякана. Бублик якийсь, начебто як “о” (О. Гончар);
* У порівн. Біля вогню було тепло, і ми навіть могли по черзі спати, згорнувшись бубликом на постелі (Ю. Збанацький).
2. розм. Рульове колесо автомашини.
– Нема чого мені плакати, – розсудливо й серйозно веде мову шофер.., – тут аби встигав бублика крутити (Ю. Яновський);
Мчить полуторка згори над самою кручею – хто це ранньої пори бублика накручує? (С. Голованівський).
◇ Ді́рка з (від) бу́блика див. ді́рка;
Діста́неться на горі́хи (на кисли́чки, на бу́блики) див. дістава́тися;
Ма́ти ду́лю ([лиху́] тря́сцю, ді́рку від бу́блика і т. ін.), див. ма́ти²;
Не ва́ртий (не варт) [і] ви́їденого яйця́ (ви́шкварки, ді́рки з бу́блика, фу́нта кло́ччя, то́рби сі́чки і т. ін.) див. ва́ртий;
Трима́ти (держа́ти) хвіст (хвоста́) трубо́ю (бу́бликом) див. трима́ти;
Хоч бу́блик чіпля́й див. чіпля́ти;
(1) Як (мов, ні́би і т. ін.) греча́ний бу́блик (зі сл. ламатися) – навмисне прикидаючись, упираючись або зволікаючи.
– Ти не чуєш, що тебе старші питають?.. – Чую, Левку, не оглухла, – з серцем напівобернулась до нього.. – То чого тоді ламаєшся, мов гречаний бублик? – ще більше похмурнів Левко. – Ціни собі не можеш скласти? (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)