бугай
БУГА́Й¹, я́, ч. Некастрований племінний бик.
Рудий бугай вдарив ногами в землю, зігнув воласту шию і підняв хвіст (Коцюб., II, 1955, 323);
Біжать отари, коні ржуть, реве Тяжкий бугай на буйнім пасовищі (Рильський, Вибр., 1937, 108);
*У порівн. Задзвонили у Констанці Рано в усі дзвони. Збиралися кардинали, Гладкі та червоні. Мов бугаї в загороду (Шевч., І, 1951, 269);
Здоровий [Василь], як бугай (Мирний, IV, 1955, 20);
// лайл. Про людину.
[Яким:] Добрим людям спочивок, а йому, чортовому бугаєві, співи (Кроп., II, 1958, 354).
БУГА́Й², я́, ч. Нічний болотяний птах з родини чапель.
Крикнув бугай у болоті — і замовк (Мирний, І, 1954, 318);
На луках гуде бугай, глушить рибу, — скиглить чайка (Горд., Дівчина.., 1954, 135).
Словник української мови (СУМ-11)