будити
БУДИ́ТИ, буджу́, бу́диш, недок., перєх.
1. кого. Переривати, припиняти чий-небудь сон, примушувати прокинутися.
Сього сердешного тімаху Будити стали, щоб устав (Котл., І, 1952, 94);
Ще не світало, а Прокіп будив наймитів (Коцюб., II, 1955, 83);
— А я думала, ти ще спиш, — сказала вона.. Я йшла будити тебе (Шовк., Інженери, 1956, 12);
*Образно. А щоб збудить Хиренну волю, треба миром, Громадою обух сталить; Та добре вигострить сокиру — Та й заходиться вже будить (Шевч., II, 1953, 288).
2. перен. Збуджувати, спонукати до діяльності.
Твори росіян.. порушували наше сумління, будили в нас чоловіка, будили любов до бідних (Фр., XVI, 1955, 139);
// Викликати думки, мрії і т. ін.
Не дивуйте, що думи глибокі Будять речі та сльози пекучі (Л. Укр., I, 1951, 26);
До неї [семінарії] приймали щороку 10-12 душ казенними стипендіатами, і це будило світлі мрії про науку в сільської бідноти (Вас., IV, 1960, 15);
// на що. Закликати до чого-небудь.
Сонце гріє і голубить. На геройство серце будить (Тич., II, 1957, 8).
Словник української мови (СУМ-11)