будити
БУДИ́ТИ, буджу́, бу́диш; наказ. сп. буди́; недок., кого, що.
1. Переривати, припиняти чий-небудь сон, примушувати прокинутися.
Сього сердешного тімаху Будити стали, щоб устав (І. Котляревський);
Ще не світало, а Прокіп будив наймитів (М. Коцюбинський);
– А я думала, ти ще спиш, – сказала вона .. – Я йшла будити тебе (Ю. Шовкопляс);
Коли його хтось будив, штовхаючи чоботом під бік, то не вірилося, що все це [сон] відбувалося .. протягом п'яти хвилин (О. Гончар);
* Образно. А щоб збудить Хиренну волю, треба миром, Громадою обух сталить; Та добре вигострить сокиру – Та й заходиться вже будить (Т. Шевченко).
2. перен. Збуджувати, спонукати до діяльності.
Будемо будить людей, знімать з очей полуду, з душі байдужість, відчай (Василь Шевчук);
// Викликати думки, мрії і т. ін.
Не дивуйте, що думи глибокі Будять речі та сльози пекучі (Леся Українка);
До неї [семінарії] приймали щороку 10–12 душ казенними стипендіатами, і це будило світлі мрії про науку в сільської бідноти (С. Васильченко);
// на що. Закликати до чого-небудь.
Сонце гріє і голубить, На геройство серце будить (П. Тичина).
Словник української мови (СУМ-20)