бульба
БУ́ЛЬБА, и, ж.
1. М’ясисте потовщення на коренях або взагалі на підземній частині рослини.
В бульбах картоплі багато крохмалю й цукру, а також значна кількість білка (Картопля, 1957, 7).
2. Кулька на поверхні рідини; пухир, бульбашка.
Лій у казані клекотить, шкварчить, здіймає бульби (Мирний, І, 1954, 48);
*У порівн. Туман надувся, як бульба, піднявся над водою і луснув на тисячу клаптиків (Донч., VI, 1957, 436).
3. діал. Картопля.
— У діброві дики стадами ходять, шкоду страшенну роблять по полю. На самій бульбі люди тисячні шкоди понесли (Фр., VII, 1951, 323);
Копала [Санда] бульбу.., а далі встала й понесла недалеко коло хати сполоскати її (Коб., III, 1956, 486).
Словник української мови (СУМ-11)