бульба
БУ́ЛЬБА, и, ж.
1. М'ясисте потовщення на коренях або взагалі на підземній частині рослини.
У бульбах картоплі багато крохмалю й цукру, а також значна кількість білка (з наук. літ.);
Бульби характерні для небагатьох рослин, наприклад для картоплі (з навч. літ.).
2. Те саме, що бу́льбашка 1.
Лій у казані клекотить, шкварчить, здіймає бульби (Панас Мирний);
Коли тим рогом садонути в воду – вискакують рясні бульби й характерний звук... (І. Багряний);
* Образно. Він [Степан] вмить запалав, ніби її пришпилька проколола мильну бульбу його міркувань (В. Підмогильний);
* У порівн. Туман надувся, як бульба, піднявся над водою і луснув на тисячу клаптиків (О. Донченко).
3. діал. Картопля.
У діброві бики стадами ходять, шкоду страшенну роблять по полю. На самій бульбі люди тисячні шкоди понесли (І. Франко);
Копала [Санда] бульбу.., а далі встала й понесла недалеко коло хати сполоскати її (О. Кобилянська);
Яциха чекала на Яцка з вечерею. – Бульба перекипіла, діти зголодніли, – говорила, вибігаючи за ворота, – а його нема (Б. Лепкий);
Удосвіта мати варила бульбу в мундирах... (В. Дрозд);
На одну сотку слід висаджувати 500–600 бульб вагою 50–80 грамів (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)