бунчуковий
БУНЧУКО́ВИЙ, а, с, іст. Прикм. до бунчу́к;
// у знач. ім. бунчуко́вий, вого, ч. Почесне звання, яке українські гетьмани спочатку надавали синам генеральної старшини і полковників, а пізніше — відставним полковникам і полковій старшині.
Бувають військові, значкові, І сотники, і бунчукові (Котл., І, 1952. 151).
Словник української мови (СУМ-11)