бунчуковий
бунчу́ковий
-а, -е, іст.
Прикм. до бунчук.
|| у знач. ім. бунчуковий, -вого, ч. Почесне звання, що його українські гетьмани попервах надавали синам генеральної старшини і полковників, а згодом – відставним полковникам і полковій старшині.
Великий тлумачний словник сучасної української мови