бурдей
БУРДЕ́Й, БУРДІ́Й, я, ч., діал.
1. Житло, викопане в землі; землянка.
Окрім хати, що стояла недалеко панського дому, мали ще тут два бурдеї (Коб., II, 1956, 27);
Такі землянки.. були розкидані скрізь по запорізьких займищах і називалися бурдєями (Панч, Гомон. Україна, 1954, 14);
// Благенька хата; халупа.
Зайдімо в бурдій; подивимось, як воно тут в школярській стації (Свидн., Люборацькі, 1955, 20);
На гиблому грунті якоюсь купиною стоїть не то хатка, не то старий бурдей (Стельмах, Хліб.., 1959, 143).
2. Дім розпусти.
Ну, і була [Сусапа] в бурдеї, але потому вони законно звінчались (Коцюб., II, 1955, 367).
Словник української мови (СУМ-11)