бухнути
БУ́ХНУТИ, ну, неш, док.
1. перех. і неперех. Однокр. до бу́хати.
Глухо бухнули гранати, задрижали береги (Воронько, Три покоління, 1950, 20);
Подушка знов бухнула по спині крайнього старого священика (Н.-Лев., III, 1956, 117);
У клубах морозної пари, що бухнула до покою, стояв возний (Фр., IV, 1950, 291);
Хвиля бухнула через двері в хату і вдарила в стіни (Коцюб., II, 1955, 87).
2. перех., розм. Линути багато чого-небудь.
Євгенію мовби води холодної бухнув у лице [селянин] (Фр., VII, 1951, 255);
— Води з цебер бухнула в муку і перевела мені увесь запас (Стельмах, Хліб.., 1959, 236);
// Витратити на що-небудь, вкласти дуже багато грошей у щось.
Більше як 10 000 бухнув я в нього [у титул] (Фр., III, 1950, 194).
3. неперех., розм. Важко впасти.
Сусідка трохи не бухнула в воду (Н.-Лев., II, 1956, 391);
Влетіли старі Тимкові і бухнули комісарові до ніг (Фр., III, 1950, 307).
Словник української мови (СУМ-11)