бідняга
БІДНЯ́ГА, рідко БІДНЯ́КА, и, ч. і ж. Нещасна людина; бідолаха.
Пропав навік сей Маг бідняга, Порхне душа на другий бік (Котл., І, 1952, 260);
Та от великий піст настав, — Гордій щось сохнути начав. Бідняка він! За неділь кілька Зісох, зів’яв, як тая квітка! (Рудан., Тв., 1956, 81).
Словник української мови (СУМ-11)