бірюза
БІРЮЗА́, и́, ж.
1. Непрозорий дорогий камінь голубого або голубувато-зеленого кольору; використовується для прикрас.
Одного дня Зогак усадовився На троні, зробленім з кісток слонових, І заквітчавсь вінцем із бірюзи (Крим., Вибр., 1965, 170);
Вона [люлька] прикрашена орнаментальною різьбою та інкрустована опалом, бірюзою (Нар. тв. та етн., 1, 1966, 49);
*Образно. Сяє хмара білокрила, Квітне неба бірюза (Мал., І, 1956, 168);
*У порівн. Хвилі то сині-сині, як бірюза, то фіолетові (Н.-Лев., III, 1956, 313).
Словник української мови (СУМ-11)