бісеня
БІСЕНЯ́, я́ти, с.
1. Зменш. до біс¹ 1.
Та й мордувалося ж скажене бісеня! І скаче, і тупоче, і по землі качається (Вовчок, VI, 1956, 271).
2. розм. Про кого-небудь жвавого, меткого, хитрого, лукавого.
Кирило Сидоренко глянув на неї, усміхнувся — ну й бісеня, а очі ж які, золотаво-карі (Собко, Звич. життя, 1957, 50).
Словник української мови (СУМ-11)