бісик
БІ́СИК, а, ч. Зменш. до біс¹ 1.
Коли зирк: він [чорт] сидить.. — А що, — кажу, — бісику, чого се такеньки зажурився? (Вовчок, VI, 1956, 265);
*Образно. Бісик зухвалості раптом ускочив Жаку в груди. Жаку було весело, Жаку було радісно — захват переймав його (Смолич, Світанок… 1953, 347).
◊ Бі́сики (бі́сик) в оча́х (в о́ці) [гра́ють (гра́є і т. ін.)] — про веселий, грайливий настрій у когось.
Буває [Маруся] часом страх сумна, А часом бісик в оці грає (Коцюб., І, 1955, 425);
В очах [Люди] не горіли звичайні сміхотливі бісики (Донч., І, 1956, 508);
Пуска́ти (посила́ти, роби́ти) бі́сики [о́ком (очи́ма)] — кокетувати очима, заграваючи з ким-небудь.
І кожна [панянка] навперейми перед подругою наряджалася якнайкраще, .. були й такі, що й бісики перед дзеркалом учились пускати (Мирний, III, 1954, 190).
Словник української мови (СУМ-11)