біснуватий
БІСНУВА́ТИЙ, а, е, заст. Психічнохворий, божевільний.
[Річард (..бере від Деві молота і замахує ним):] Гей, одступіться!..здіймається лемент: "Він біснуватий!" (Л. Укр., III, 1952, 85);
— Те, що вони [німці] дістали під Москвою, приголомшило навіть біснуватого Гітлера (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 32);
*У порівн. Готліб, мов біснуватий, зачав бігати по хаті (Фр., V, 1951, 400);
// у знач. ім. біснува́тий, того, ч.; біснува́та, тої, ж. Про божевільну людину.
Оженився дурний та взяв біснувату, та не мали що робити — підпалили хату (Укр.. присл.., 1955, 257);
// розм. Лютий, роздратований, розгніваний; несамовитий.
Зробився Турн наш біснуватим. Реве, як ранений кабан (Котл., І, 1952, 257).
Словник української мови (СУМ-11)