біснуватий
БІСНУВА́ТИЙ, а, е.
1. Одержимий бісом (бісами).
А коли настав вечір, привели багатьох біснуватих до Нього [Ісуса Христа], і Він словом Своїм вигнав духів (Біблія. Пер. І. Огієнка);
[Річард (бере від Деві молота і замахує ним):] Гей, одступіться! .. здіймається лемент: “Він біснуватий!” (Леся Українка);
Розвій, о Всевишній, туман біснуватого, стань на заваді .. згубі погубника (І. Драч);
* У порівн. Готліб, мов біснуватий, зачав бігати по хаті (І. Франко);
// Лютий, роздратований, розгніваний; несамовитий.
Зробився Турн наш біснуватим. Реве, як ранений кабан (І. Котляревський).
2. у знач. ім. біснува́тий, того, ч.; біснува́та, тої, ж. Про божевільну людину.
Оженився дурний та взяв біснувату, та не мали що робити – підпалили хату (з народної творчості);
Історія – це моторошний маскарад розбійників і біснуватих (В. Підмогильний).
Словник української мови (СУМ-20)