ввіряти
ВВІРЯ́ТИ (УВІРЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., ВВІ́РИТИ (УВІ́РИТИ), рю, риш, док.
1. перех. Покладаючись на кого-, що-небудь, довіряти, віддавати щось у чиєсь розпорядження, на чиюсь волю.
У очі твої безхмарні хоч вічність мені глядіти і серце, як власну совість, навіки ввірять тобі (Забашта, Вибр., 1958, 160);
Народ ввірив долю країни, свою долю Червоній Армії (Рад. Укр., 9.І 1946, 1);
// Довіряючи, розкривати, розповідати те, що не підлягає розголосу.
З відкритим серцем юнаки і світлі радощі, і болі мені ввіряли залюбки (Уп., Вірші.., 1957, 209).
2. неперех. Покладатися на кого-небудь, довіряти комусь.
— Я на вас увіряв, а ви… (Крим., Вибр., 1965, 320).
Словник української мови (СУМ-11)