ввіряти
ВВІРЯ́ТИ¹ (УВІРЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., ВВІ́РИТИ (УВІ́РИТИ), рю, риш, док.
1. кого, що. На основі довіри віддавати когось або щось у чиєсь розпорядження, на збереження, доручати чиїмось турботам.
Тобі, народ блаженной України .. Тобі, твоїм синам, Ці кáзки, мов діток своїх, ввіряю (М. Зеров);
– Хочу ввірити тобі життя людське. Будеш за пораненими бійцями доглядати (М. Стельмах);
// Розкривати, довіряти таємницю.
З відкритим серцем юнаки і світлі радощі, і болі мені ввіряли залюбки (М. Упеник).
2. на кого, рідко. Покладатися на кого-небудь, довіряти комусь.
– Я на вас увіряв, а ви... (А. Кримський).
ВВІРЯ́ТИ² див. увіря́ти¹.
Словник української мови (СУМ-20)