вдивовижу

ВДИВОВИ́ЖУ, присудк. сл. Дуже дивно, незвичайно, так, як ще не траплялося бачити, робити.

Хіба йому вдивовижу, що комин чорний, як його трусять? (Барв., Опов.., 1902, 109);

Очі його ніби говорили всім, що все те було не вдивовижу (Н.-Лев., І, 1956, 161);

В перший раз, мені вдивовижу, була вся парламентська процедура! (Л. Укр., V, 1956, 157).

Значення в інших словниках

1. вдивовижу — вдивови́жу присудкове слово незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. вдивовижу — присудк. сл. Дуже дивно, незвичайно, так, як ще не траплялося бачити, робити.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. вдивовижу — ВДИВОВИ́ЖУ, пред. Дуже дивно, незвичайно, так, як ще не траплялося бачити, робити. Хіба йому вдивовижу, що комин чорний, як його трусять? (Ганна Барвінок); Очі його ніби говорили всім, що все те було не вдивовижу (І.  Словник української мови у 20 томах