вдовин
ВДО́ВИН (УДО́ВИН), а, е. Який належить удові або властивий їй.
І синові за три копи Жупанок купила, Щоб і воно, удовине, До школи ходило (Шевч., І, 1951, 232);
І вдовине жито поспіло, та нема кому його жати (Коцюб., І, 1955, 13);
Оксана почала розповідати про своє гірке вдовине життя з малими дітьми (Вас., II, 1959, 207).
Словник української мови (СУМ-11)