вдовин
ВДОВИ́Н (УДОВИ́Н), а́, е́.
Прикм. до вдова́; належний удові.
І синові за три копи Жупанок купила, Щоб і воно, удовине, До школи ходило (Т. Шевченко);
І вдовине жито поспіло, та нема кому його жати (М. Коцюбинський);
Оксана почала розповідати про своє гірке вдовине життя з малими дітьми (С. Васильченко);
Надворі світало. В удовиній, Марії Мартинючки, хаті світилося ясно, як на урочисте свято (Я. Качура);
– Хай Бог почує сльози удовині! (Л. Костенко).
Словник української мови (СУМ-20)