величаво
ВЕЛИЧА́ВО. Присл. до велича́вий.
З чола свого шапку смушеву він [В. І. Ленін] стяг, Осяявши лоб величаво високий (Бажан, Роки, 1957, 246);
Море близько, і він [Дніпро] тече повільно, величаво (Гончар, Таврія.., 1957, 656);
Княгиня гордим поглядом глянула на Кобзу і величаво пішла у покої (Стор., І, 1957, 277);
Він величаво розповідав щось (Ільч., Серце жде, 1939, 180).
Словник української мови (СУМ-11)