вередниця
ВЕРЕДНИ́ЦЯ, і, ж. Жін. до вередни́к 1.
Не буде їй добра у світі, коли такою вередницею зостанеться (Вовчок, І, 1955, 16);
[Тьотя Сима:] Ну що, призналася, нарешті, чоловікові, вереднице? (Коч., II, 1956, 454).
Словник української мови (СУМ-11)