вередування
ВЕРЕДУВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. вередува́ти.
— Я таки й думав, що на тебе найшло вередування, — знехотя обізвався батько (Н.-Лев., IV, 1956, 184);
Маленький Марко махав ручками, дригав ноженятами, верещав на всю хату і з натуги червонів. Антін на його вередування не зважав (Чорн., Визвол. земля, 1950, 146).
Словник української мови (СУМ-11)