верітчина
ВЕРІ́ТЧИНА, и, ж., діал. Ряднина.
— Ви будете на лавиці спати; от я зараз вам дам і подушку під голову і яку верітчину або й що інше (Коб., III, 1956, 537);
Лютий [Никола] на Костика, що втік, — каже, — боягуз дурний і не міг розігнати ос верітчиною (Козл., Ю. Крук, 1950, 87).
Словник української мови (СУМ-11)