вигин
ВИ́ГИН, у, ч. Вигнуте місце, округла лінія згину, повороту.
Сюди найближче з півночі підходив вигин Бугу, добираючись примхливо покрученими колінами до селянських садиб (Стельмах, Хліб.., 1959, 232);
Бачив [скульптор] лише море соняшників, білу косинку та артистичні вигини чудових рук (Гончар, І, 1954, 508);
У новонародженого хребет майже не має вигинів (Шк. гігієна, 1954, 68).
Словник української мови (СУМ-11)