вигнання

ВИГНА́ННЯ, я, с.

1. Дія за знач. ви́гнати 1.

Демидів слухав так пильно професора, що забув навіть свою немилу розмову з директором і свій страх перед вигнанням із гімназії (Мак., Вибр., 1956, 60);

Вчитель говорить про патріотизм, про те, як боролися трудящі України у вісімнадцятому році за вигнання кайзерівських полчищ (Хижняк, Тамара, 1959, 73);

В боротьбі за вигнання польських військ з Росії взяла участь також і частина українських козаків (Іст. УРСР, І, 1953, 184).

2. Стан, становище вигнанця; заслання.

Вона ділила з ним твердий вигнання хліб (Л. Укр., І, 1951, 175).

Значення в інших словниках

1. вигнання — вигна́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. вигнання — -я, с. 1》 Дія за знач. вигнати 1). 2》 Стан, становище вигнанця; заслання.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. Вигнання — Виключення з членів організації за недостойну, небратську поведінку, злочин та ин. Найбільш суворе з масонських покарань, яким позбавляється колишнього члена Ложі усіх привілеїв, якими він користувався у ложі і Братстві загалом.  Словник вільномулярських назв, термінів і знаків
4. вигнання — ВИГНА́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. ви́гнати 1. Демидів слухав так пильно професора, що забув навіть свою немилу розмову з директором і свій страх перед вигнанням із гімназії (О.  Словник української мови у 20 томах
5. вигнання — ЗАСЛА́ННЯ (покарання через примусове перебування в якій-небудь місцевості; місце, де відбувають кару), ВИГНА́ННЯ, ВИ́СЛАННЯ, ВИ́СИЛКА, ПОСЕ́ЛЕННЯ. Гнат дізнається, що його засуджено на заслання в Сибір (М.  Словник синонімів української мови
6. вигнання — Вигна́ння, -ня с. Изгнаніе. Левч. 50.  Словник української мови Грінченка