викачувати
ВИКА́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́КАЧАТИ, аю, аєш, док., перех.
1. Качаючи рублем білизну, полотно і т. ін., вигладжувати.
Дістає [Докія] чисту, трохи прим’яту сорочку, намотує її на качалку і з силою викачує рублем (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 179);
Випрала [мати], викачала сорочку, майже до півдня латала подерті штанці (Вас., II, 1959, 257).
2. Качаючи густу масу (тісто і т. ін.), надавати їй відповідної форми.
Мелашка викачувала тісто та все поглядала на двері (Н.-Лев., II, 1956, 335);
З готового тіста викачують кульки.., надають їм форми булочок, дають підійти (Укр. страви, 1957, 242).
3. Качаючи по чому-небудь, забруднювати, вбирати в щось.
Клунки перевіряв румунський жандарм.. Не зав’яже клунка та й жбурне у двері вагона, на злість, щоб у смітті викачати (Мур., Бук. повість, 1959, 175).
4. Видаляти з чого-небудь воду або якусь рідину, газ і т. ін. механічним способом (за допомогою насоса, центрифуги і под.).
Недавно з шахти викачали воду, А вже іде вугілля на-гора (Дмит., Вітчизна, 1948, 58);
За свій вік дід перебрав сотні роїв, викачав стільки меду, що в ньому можна було б усім нам утопитись (Донч., VI, 1957, 11).
5. перен., розм. Поступово, частинами забирати що-небудь.
Польські жовніри гасали по селу, викачували контрибуцію, виводили із стаєнь коней, вигонили рогату худобу (Воскр., Весна.., 1939, 54).
Словник української мови (СУМ-11)