вимушений
ВИ́МУШЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́мусити.
В багатіїв Антон у борг набрав лісу, а розплачуватися не мав чим і вимушений був піти на заробітки (Чорн., Визвол. земля, 1959, 42);
Наші війська вимушені тепер займати еластичну оборону (Петльов., Хотинці, 1949, 160).
2. прикм. Який здійснюється чи здійснений проти бажання, потреби, під тиском обставин.
— В любимій праці ти будеш творити, а у вимушеній, випадковій, зостанешся ремісником! (Донч., V, 1957, 235);
От тільки він, старий машиніст Сорокоуст, висловлюючись мовою сина-льотчика, пішов на вимушену посадку (Гур., Новели, 1951, 56).
3. прикм. Здійснюваний через силу, роблений, нещирий.
По її лиці перебігло щось чудне… мов жаль, мов вимушений усміх… (Коб., III, 1956, 498);
Вона [зустріч братів] вийшла на диво вимушена і холодна (Рибак, Час.., 1960, 215).
Словник української мови (СУМ-11)