випад
ВИ́ПАД, у, ч.
1. Різка подача корпусу вперед або вбік з упором на одночасно винесену зігнуту ногу (прийом при фехтуванні, гімнастичних вправах і т. ін.).
Кривоніс відбивав удари, ніби жартуючи, й з кожним випадом тиснув супротивника до води (Панч, Гомон. Україна, 1954, 31);
Різким рухом вихопив він шаблю і кинувся на ворогів. На третьому випаді розсік він Горленкові плече (Тулуб, Людолови, І, 1957, 35).
2. Недоброзичливий або ворожий виступ проти кого-небудь.
[Бережний:] Він навіть сприйняв це [критику] як випад проти нього (Баш, П’єси, 1958, 79).
Словник української мови (СУМ-11)