випуклість
ВИ́ПУКЛІСТЬ, лості, ж.
1. Властивість за знач. ви́пуклий.
Той столярує, той фарбує, високо зіп’явшись і ганяючи шариковою щіткою по випуклості борту (Гончар, Тронка, 1963, 341);
Ти навіть в пам’яті старечій Довіку будеш, як була: Веселі очі, рівні плечі, Спокійна випуклість чола (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 54).
2. Випукле місце на чому-небудь.
Так, Максим, справді, міг би бути зразком здоров’я і краси. Великі грудні м’язи навіть у спокійному стані лежали красивими чотирикутними випуклостями (Ткач, Арена, 1960, 173).
Словник української мови (СУМ-11)