висланець

ВИ́СЛАНЕЦЬ, нця, ч.

1. Той, хто зазнав вислання.

Політичний висланець.

2. Рідко. Те саме, що посла́нець.

Двадцятьма дорогами з Борислава спішили висланці робітницькі по селах і містечках, розносячи вість про нову війну (Фр., V, 1951, 414);

Надвечір невідомою якоюсь стежкою перебрався на Берестово висланець від Дауда, який заявив, що виміняє за золото всі овечі шкіри (Оп., Іду.., 1958, 328).

Значення в інших словниках

1. висланець — ви́сланець іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. висланець — -нця, ч. 1》 Той, хто зазнав вислання. Політичний висланець. 2》 рідко. Те саме, що посланець.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. висланець — ВИ́СЛАНЕЦЬ, нця, ч. 1. Той, хто зазнав вислання. Поляки виставили три шибениці й повісили на них трьох руських висланців: Богуна, Войновича та Сулиму (І. Франко); Дипломований геолог Самойлович вибрав з-поміж висланців охочих ..  Словник української мови у 20 томах
4. висланець — ВИГНА́НЕЦЬ (той, хто вигнаний, висланий кудись із певної місцевості, території), ВИ́СЛАНЕЦЬ, ЗАСЛА́НЕЦЬ, ВИ́СЛАНИЙ рідше; БАНІ́Т (БАНИ́Т) заст., БАНІ́ТА (БАНИ́ТА) заст. рідше (людина, оголошена поза законом).  Словник синонімів української мови