висланець
ВИГНА́НЕЦЬ (той, хто вигнаний, висланий кудись із певної місцевості, території), ВИ́СЛАНЕЦЬ, ЗАСЛА́НЕЦЬ, ВИ́СЛАНИЙ рідше; БАНІ́Т (БАНИ́Т) заст., БАНІ́ТА (БАНИ́ТА) заст. рідше (людина, оголошена поза законом). І сниться сон мені: неначе Десь на холодній чужині Якийсь вигнанець гірко плаче І заздрить мертвому мені (О. Олесь); Політичний висланець; (Анна:) Його вже скілька літ нема в Севільї... Та ж він баніт? (Леся Українка); (Гурський:) Скривдили тебе, ясновельможний пане! Банітою.. об'явлено,.. у Варшаві жить забороняють! (І. Карпенко-Карий).
ВІ́СНИК (той, хто приносить якусь звістку), ВІСТУ́Н, ВІСТІВНИ́К (ВІСТОВНИ́К) рідше, ВІСТОВИ́К рідше, ВІСТОВЕ́ЦЬ рідше; ГІНЕ́ЦЬ (ГОНЕ́ЦЬ), ПОСЛА́НЕ́ЦЬ, ВИ́СЛАНЕЦЬ (спеціально посланий для цього). Поїхав вісник на прудкім верблюді.. Та й переказує цареві Туру (А. Кримський); Чи ж все буть йому кар вістуном І погрозою в людях!? (І. Франко); Ось вістовник біжить із гір..; Якби він нам приніс хорошу вість (переклад М. Лукаша); І вістовець не приходить од їх, щоб за їх розказати (Леся Українка); Влетіти і впасти, як падали колись гінці — вісники перемоги — на майданах античних міст (О. Гончар); (Тхориха:) Раз увечері прибігає до нас від Храпка посланець (Панас Мирний).
Словник синонімів української мови