висотник
ВИСО́ТНИК, а, ч.
1. Той, хто працює на великій висоті, будує висотні споруди.
У вільні свої хвилини Василь став допомагати висотникам-баштокладам колоти цеглу на половинки (Вол., Озеро.., 1959, 16).
2. Льотчик, який здійснює висотні польоти.
Словник української мови (СУМ-11)