вихляти
ВИХЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., розм.
1. Рухатися нерівно, похитуючись, звертаючи з боку на бік.
Авто несамовито неслося, вихляючи по мосту і за мостом (Ле, Клен. лист, 1960, 117);
У шлюпі вирушала на гулянку весела компанія морячків.. Весла лягли на воду, і шлюп почав п’яно вихляти по Практичній гавані (Смолич, V, 1959, 716);
// перен. Хитрувати, говорити неправду.
Вихляв штабс-капітан чи говорив щиро, — трудно було зрозуміти (Добр., Ол. солдатики, 1961, 143).
2. чим. Махати, хитати.
Жучка, що потяглась була до хліба, враз одскочила назад. Вона переступала з ноги на ногу, вихляла хвостом, висолоплювала.. язик, але ближче не підступала (А.-Дав., За ширмою, 1963, 84).
Словник української мови (СУМ-11)