владичити

ВЛАДИ́ЧИТИ, чу, чиш, ц.-с., рідко.

1. Панувати.

Ні, не владичити над нами заокеанським крамарям (Рад. Укр., 26.V 1951, 3).

2. Бути владикою (в 2 знач.).

Значення в інших словниках

1. владичити — влади́чити дієслово недоконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
2. владичити — Влади́чити. Панувати, владарювати. А там і днесь, в сумній далечині, сьвята земля туманами повита, владичуть там, як в ті забуті дні, і страх, і плач, і дума сумовита (Галіп, Думки та пісні, 12).  Українська літературна мова на Буковині
3. владичити — -чу, -чиш, рідко. 1》 Панувати. 2》 Бути владикою (у 2 знач.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. владичити — ВЛАДИ́ЧИТИ, чу, чиш, недок., уроч. 1. Панувати. Владичити безроздільно; * Образно. Неправда і зло ніколи не будуть владичити над народом (з газ.). 2. Бути владикою (у 1 знач.). Братові віжки правління внаслідував Данило і безпечно у землях дідівських владичив (із журн.).  Словник української мови у 20 томах
5. владичити — див. керувати  Словник синонімів Вусика
6. владичити — ПАНУВА́ТИ (мати владу над ким-, чим-небудь), ВОЛОДАРЮВА́ТИ, ВЛАДАРЮВА́ТИ уроч., ВЛАДИ́ЧИТИ заст. Народився Гордій з давнього панського роду, що звик панувати над мужиком і так виробив у собі цю потребу панувати...  Словник синонімів української мови