владичити
ВЛАДИ́ЧИТИ, чу, чиш, недок., уроч.
1. Панувати.
Владичити безроздільно;
* Образно. Неправда і зло ніколи не будуть владичити над народом (з газ.).
2. Бути владикою (у 1 знач.).
Братові віжки правління внаслідував Данило і безпечно у землях дідівських владичив (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)