вогкий
ВО́ГКИЙ, а, е. Який містить вологу; просякнутий, насичений вологою; сирий.
В повітрі піднялася якась важка пара, душна, гаряча, неначе в лазні, бо балки й долини завжди там вогкі й мокрі (Н.-Лев., II, 1956, 389);
[Кривоніс:] Дай тютюну. Мій вогкий… (Корн., І, 1955, 226);
// Покритий вологою (про очі, шкіру тіла).
Вогкі блискучі очі приязно дивились на нього (Коцюб., II, 1955, 334);
Щоки були вогкі від сліз. Юнак плакав (Смолич, II, 1958, 116);
// рідко. Просякнутий водою; мокрий.
Вогкий сніг зразу налипає на чоботи, а тоді спадає (Коп., Вибр., 1953, 243).
Словник української мови (СУМ-11)