вориння
ВОРИ́ННЯ, я, с.
1. Збірн. до вори́на.
Череди йшли повагом вузькими стежками, з обох боків обгородженими воринням (Фр., III, 1950, 92);
Забили чотири стовпи, обгородили воринням, і весь тобі корівник, конюшня й кошара (Кучер, Прощай.., 1957, 223).
2. рідко. Загорожа з довгих жердин, прибитих до стовпців.
Іван прив’язав білого коня до низького вориння на подвір’ї (Козл., На переломі, 1947, 72).
Словник української мови (СУМ-11)