всюдисущий
ВСЮДИСУ́ЩИЙ (УСЮДИСУ́ЩИЙ), а, е, книжн., заст. Який скрізь є, буває.
Сюди не прорветься всюдисущий вітер, що гуляє зараз над землею (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 8);
Особливо боявся він потрапляти на очі всюдисущих дітлахів (Іщук, Вербівчани, 1961, 20);
// Про людину, яка всюди встигає, в усьому бере участь.
Там, де, здавалося, пани от-от стануть на валах, з’являвся обкурений мушкетним димом Богун. Всюдисущий, дивовижно спокійний серед зойків і криків бойових (Кач., II, 1958, 487).
Словник української мови (СУМ-11)