вусач
ВУСА́Ч¹, а́, ч., рідко. Те саме, що вуса́нь.
А коли кухоль по черзі обійшов усіх, залишив свою мовчазність і сивий, суворий вусач (Баш, На землі.., 1957, 9);
Молодь танцювала.. А згодом уже хтось із вусачів та бородачів з силою вдаряв шапкою і ставав у коло (Збан., Доля, 1961, 22).
ВУСА́Ч², а́, ч. Жук з виду вусачевих.
За рік соняшниковий вусач дав одне покоління (Шкідн. і хвор.. рослин, 1956. 211).
Словник української мови (СУМ-11)